Пропоную ділитись тут віршами і текстами пісень, що зачепили за душу.
Я почну: наразі сподобався, і як-то кажуть "тронув"
Machine Head - A Farewell To Arms
Can you hear their cries? Nowhere can the children run to hide Crimson rivers
Flow down the hills Atone our ills And woe to all her songs of love
A farewell to arms
Mutilated lives Blackening as coffin line the sides Filled with fathers
Who has won? When only sons Hold their grieving heads and mourn
A farewell to arms
Always our souls entwine Erase this vast divide Deaf ears our voices rest Tyrant, this is protest
Who has won? Yes, who has won?
[Chorus:] I'll wave this flag of white So the venged see the light We'll pay for closed eyes With our genocide
Piercing the masquerade March to the death parade Trade no humanity For pearls of the slavery
In the depth of mind the heart will I find The truth of our leader We'll try the facts so through the cracks May fall the lying cheater
Who has won when we're all dead?
[Chorus]
So is this how we live? Or is this how we die?
Black blood dripping from platinum fangs Rich blood flees while Our poverty hangs
Shepherds they herd the mindless trance As the flock follows the puppet's dance In a fatal romance
[Solo: Demmel]
All that they needed was A pretext, war's next Heads to the chopping blocks And our necks are next For those we died Who fought for our rights Whose children now slaves They're turning in their graves
War hawks and senators They sit tight, so trite Never their sons will know What it's like to fight But soldiers are dead And children have bled And the silence is numb What have we become?
Текста якоїсь пісні наразі нема такого, щоб засів в мені міцно й надовго - є кілька "цепляючих" екземплярів, але ж не писатиму усі) А якщо ж вже мова пішла про поезію, то я просто мушу поділитися. Є один вірш, який сидить в мені вже років 5-6. Мені дуже сподобався. Це вірш "Silentium!" поета Федора Тютчева в перекладі Юрія Клена (кумедно, але саме цей варіант перекладу мені найбільше припав до душі, навіть більше за оригінал). Отже:
Silentium!
Мовчи і крийся, і таї Думки і почуття свої. Хай у душевній глибині I сходять, і зайдуть вони, Мов зорі ясні уночі. Милуйся ними і мовчи!
Як серцю виказать себе? Як іншим зрозуміть тебе? Ти думку висловиш – і вмить Уже неправда в ній дзвенить. О, не мути джерел ясних; Мовчи, мовчи, живись од них!
В собі самому жити вмій. Є цілий світ в душі твоїй Таємно-чарівничих дум; Їх заглушúть базарний шум, Їх промінь денний осліпúть; Хай серце слухає й мовчить.
"Згадуй зі мною: небо над Парижем, велика осіння безчасовість... Ми купували серця у квіткарки: у воді вони були блакитні і квітучі. Пробрався дощ до нашої кімнати, прийшов сусід, мсьє Le Songe, худорлявий чоловічок. Ми грали в карти, я програв зіниці; ти позичив мені волосся, його також програв я. Він бив нас, покидьок. Він зникнув за дверима, дощ пішов за ним.
П. Целан - найбільший австрійський поет ХХ століття. Целан вважається багатьма одним із найкращих європейських ліричних поетів повоєнного часу. Творчість розвивалася під впливом французького символізму та сюрреалізму. Вікіпедія) кохана, зроби мені імпічмент! (с)
Додано (08.02.2010, 17:47) --------------------------------------------- Так відступало твоє дитинство – ставився голос, губились друзі, високо в небі міцно і стисло висло життя, мов сережка у вусі.
Так ми жили – голосні й недолугі, вплетені в часу стрічку трофейну, блудні поборники буґі-вуґі, скурвлені діти міцного портвейну.
Ти одягала військові боти, бігла до школи – пенал, олівчик. Все ще попереду – перші аборти, татові джинси, мамин ліфчик.
Ще підіймало звивисту хвилю. Срібна розгромлена клавіатура ще формувала основи стилю – так починалася контркультура.
З теплими гільзами “Біломору”, з ковдрами битих студентських акцій так наполегливо рвався угору змучений блюз твоїх менструацій.
Що нас єднало? Загоєні сварки падали в ніч, як у воду весла. Ми відкривались, творили шпарки. Теплі вітри мимоволі занесли
смуток у душі, мов мед у соти. Як ми трималися, Бога ради! – попри усі божевільні гризоти, попри задрочки радянської влади.
Цим і завершилось. Тлінь мажорна, стишена хвиля, сутінь озерна. Схиблений час розтинає, мов жорна, спільного досвіду темні зерна.
Тільки я знаю – між гострого віття, в перенасиченій біосфері так лише варто вживати повітря, так лише слід прочиняти двері.
Липне до уст почуття морфеми – альтернативна прозора вода ця. Те, що було, не розіб’єш на теми. Так ми кохали. І нам – воздасться.
Look at my horse, My horse is amazing Give it a lick Mmm! It tastes just like raisins
Have a stroke of it's mane It turnes into a plane And then it turns back again When you tug on it's winky
Ohh that's dirty Do you think so? Well I'd better not show you where the lemonade is made Sweet lemonade Mmm sweet lemonade Sweet lemonade Yeah sweet lemonade
Get on my horse I'll take you round the universe And all the other places too I think you'll find that the universe pretty much covers everything Shut up woman get on my horse
(Feat. clean sung guest vocals by Tommy Rogers of Between The Buried And Me)
This plane's going down in flames, And this time there's no black box to capture your last words. A situation we can't make any sense of. Sacrifice costs all of us everything.
This is the time to turn down our heads And turn up our hearts. There's no scale to (there's no scale to) balance this out.
Some say may those who curse days, curse this day. There's no scale to (there's no scale to) balance this out.
Ouh! How does a man wrap his mind around eternity, When he can't even (when he can't even) Explain his own (explain his own) composition? Don't you see it's bigger than you?
He sleeps in the mountains of Indonesia, And the white on his flag brings colors to shame (colors to shame) (2x)
The earth will swallow the water. The clouds refill the oceans.
The earth will swallow the water and spit out. The clouds will refill, refill the oceans. (2x)
The earth will swallow... Old mountains will crumble... the water and spit out... and stronger ones will rise. The clouds will refill... This is the portrait... refill the oceans... of the humble and broken. This plane crashed down in flames... (down in flames...) with a man who lived, who died, to better this world. David, rest in peace.
He sleeps in the mountains of Indonesia, And the white on his flag brings colors to shame (colors to shame) (2x)
(In loving memory of David Clapper; you are an inspiration.)
Эдуард Хиль - лесорубы Лесорубы - Ничего нас не берёт: Ни пожары, Ни морозы! Поселился Наш обветренный народ Между ёлкой И берёзой. Эге-гей! Привычны руки к топорам, Только сердце Непослушно докторам, Если иволга Поёт по вечерам, Если иволга Поёт по вечерам. Лесорубы - Сорок семь холостяков, Валим кедры В три обхвата. Нам влюбиться - Просто пара пустяков, Да не едут К нам девчата... Эге-гей, эге-гей! Привычны руки к топорам, Только сердце Непослушно докторам, Если иволга Поёт по вечерам, Если иволга Поёт по вечерам. Лесорубы - Наша родина тайга, Дед Морозу Мы соседи. Нас боятся И февральская пурга, И лохматые Медведи! Эге-гей! Привычны руки к топорам, Только сердце Непослушно докторам, Если иволга Поёт по вечерам, Если иволга Поёт по вечерам. Лесорубы - На делянке у костров Мы умеем Веселиться! И на стройках Эхо наших топоров Слышны в сёлах И столицах! Эге-гей! Привычны руки к топорам, Только сердце Непослушно докторам, Если иволга Поёт по вечерам, Если иволга Поёт по вечерам.
Додано (18.05.2010, 12:57) --------------------------------------------- Ты дни мои серые светом рядила И музыкой платья в сердце звучала, Касалась рук – и великая сила Меня на волне безрассудства качала.
Во всем, что поет, есть боль и усталость И некому вспомнить о том, что сгорело. Быть может и мне, ничего не осталось – И пламя души сожжёт моё тело.
А в скорости времени нету страданий И нету суда на вину что в крови, Но в каждом слове моих оправданий – Я ослушался божьего наказа: “живи!”
Сладость слюны в страсти поцелуя, В минуту греха, пьянея, вкушал, А в сердце, осень с весною рифмуя, Поёт в унисон с ветром, душа.
Нам симпатичен смерти лик юный, И всякой жизни, что с лёгкостью дыма... Танцуя на грани с песней, безумный Не знает, но верит, что жизнь победима!
Сколько времени? - вопрошает разум Столько же... - ответствует сердце. Как божье "не суди" и царское "наказан" - Этим голосам никогда не спеться!
Alexisonfire - Rough hands Was I left behind? Someone tell me, tell me I survived. Don't look so surprised that I'm home, but just for tonight. With rough hands and sore eyes so don't speak, I am tired. Let's just live through this lie.
She says I swear too much, she says a lot of things, well I'd swear every other word if I could for her I'll make an attempt. Sometimes love isn't about how much someone suits you but how much you're willing to change to suit them.
All my bones are dust, (Two people too damaged too much too late) and my heart's sealed with rust. (Two people too damaged too much too late) These hands will always be rough. (Two people too damaged too much too late) I know this won't count for much. (Two people too damaged too much too late)
One day my hands were too soft, one day she said, "I'm tired". one day her clothes were on my floor, one day, empty bottles.
Well I'm not saying she's my last. I'm just saying that she could have been, it doesn't matter how rough these hands get. It doesn't matter cause I'm not her man.
All my bones are dust, (rough hands, rough days) (Two people too damaged too much too late) and my heart's sealed with rust. (rough hands, rough season) (Two people too damaged too much too late) These hands will always be rough. (rough hands, rough days) (Two people too damaged too much too late) I know this won't count for much. (rough hands, rough season) (Two people too damaged too much too late)
Гейшо, продай мені свою любов. Грошей вистачить на дві години, Мене – рівно на половину.
Гейшо, я хочу, аби моє життя було кольору твоєї губної Помади, спідньої білизни і носових хусточок із квітами, Я хочу пахнути, як твоє волосся, Бути теплим, як твоя шкіра.
Гейшо, продай мені свою любов, мого життя вистачить Для того, щоб зрозуміти тебе, моєї любові досить, аби Не плакати, мого серця досить, аби померти.
Я хочу, аби ти розказала мені про своє дитинство, про свою Музику і браслети на руках, про Вінницю у 2002-му, Вокзали і макарони, раптову звістку, що батько помер від раку, і ти Зовсім не бачила неба, яке стояло, ніби вода у ванні, в якій ти різала вени, І як ти потім їхала в потязі, і як в Карпатах їла ожину і пила Воду з річок, як ночувала на сінокосах, як опинилася в Ужгороді, Розкажи мені, я добрий старий письменник, я Про все напишу.
Гейшо, продай мені свою любов, Цілуй мене, дряпай, нашіптуй Якісь дитячі віршики про сонечко, маму, квіти.
Ти – жінка за двісті гривень. Я не можу не закохатися.
