СОН Забудь мене.
Згадай.
І знову
На довгий час
Мене забудь:
Як недоречність,
Як розмову,
Як сон,
Як річ,
Як Слова суть...
...................
Забудь мене.
Згадай!!!
Забудь!
ну ось і все
нарешті сам
хоч мить
побуду сам з собою
з самим собою сам на сам
в самітніх вербах
над водою
Бджоли
Та були у кума бджо…
Та були у кума бджо…
Ой… Ой… Бджо…ли
А я просив ме…
А я просив ме…
Ой… Ой… Ме…ду
А він мені ду…
А він мені ду…
Ой… Ой.. Ду…лю…
Та були у кума бджо…ли.
Стати вітром
…стати вітром
щоб пестити в полі квіти…
…стати вітром
щоб мертві ламати віти…
…стати вітром
щоб з листям погомоніти…
…стати вітром
щоб легко було летіти…
…стати вітром
щоб довго було летіти…
…стати вітром –
мовчати не говорити…
…стати вітром -
собою тебе оповити…
…стати вітром
щоб ще раз…. іще прилетіти…
…стати вітром –
літати…
летіти…
…СТАТИ ВІТРОМ…
Оберт
Три чорних тюльпани
Загорнуті в холодний малахіт вази
Третю ніч і третій день
Помирають на білому підвіконні
Вдень: зранку до обіду
Крізь безбарвні шибки
Цю трагедію дивиться сонце
…оберт…
Три чорних тюльпани
Загорнуті в холодний малахіт вази
Третій день і третю ніч
Помирають на білому підвіконні
Вночі: до півночі
Крізь чорні шибки
Цю трагедію дивиться місяць
Найдовше за тюльпанами
Спостерігають хмари і зорі
Хто ж більше?
Оберт
----------------------
… ще незаплетена
Зі сну
Невигадана
Справжня
Загадкова
На пальчиках
Тихесенько
У ранок
У кришталевий ранок
І не чути…
----------------------
…Цього вчора
Очікуючи найурочистішого зі свят
Ми насолоджуємось запахом хвої
Не помічаючи як вічнозелене дерево
Поранене насмерть
Тріумфально втрачає вічність
щороку увечері в січні
Тріумфально
Не помічаючи
Очікуючи
Насолоджуємось
Ми.
Чума
І відцвіла весна,
І відпалало літо
І від сльозила осінь
Синіми слізьми,
І сіється печаль
Крізь кольорове сито
І стелеться зима,
І сніг кричить:
„Візьми!..”
І взяв би я його...
Та плеснули долоні,
І зникло враз усе:
Сніг, голос і зима...
Залишились: печаль
І я на підвіконні,
І книжка на столі:
АЛЬБЕР КАМЮ „ЧУМА”
Старий світ
Вогонь у небі –
Тіні на землі
Ідучи
Їдучи
Летячі
Нерухомі
Є тінь і на письмовому столі –
Мовчить
У втомі
…Вода і тіло
Легко так пливти
Зусиль ніяких –
Сплеск … і насолода
На гривах хвиль
Ще й душу пронести
Зникає берег
Сонячна погода…
Епітафія тобі
Ти світом спійманий
Кидок (і є за що?), стрибок,
Ривок –
І вільний?
Ні – здалося.
Змішалось все,
Усе перевелося
І чорне й біле
У німім кіно.
Драбина світла сяє
У вікно
З екрану всесвіту.
Так свято відбулося
Ти справді спійманий
Очеретів колосся
Не врятувало, не запомогло....
Ривок, стрибок, кидок?
- А ні за що!
За щось
Безкрило по світу вітає вона.
Складаючи гімни скривавлених тіл.
Залізло в печеру темніших мрій.
Залишивши снопики скошених слів...
Кістки та червоні квіти,
І сила, силенна зірок.
Їх треба на щось заробити.
Не звичний рахунок, за щось!
Сліпим бути хороше,
Забути що дихаєш,
Та щось буде карою,
А щось буде втіхою...
Продам я журбу за безціннок.
Кохання за зраду віддам.
Добро вже ніхто не купує.
Мереживо з мрії – це хлам..
А волю купує нестримність бажань.
Тернової віти, так боляче в крила.
Та душу нізащо свою не продам.
Бажання безглузді у серці засіли.
ЛОССБ
… Бачиш дороговкази
і розумієш
що вже знаєш
з якого лона
бере початок шлях
якою прірвою закінчується
і розуміючи що знаєш –
летиш
інколи усміхнений
як дурак….
